За то він був обранцем долі,
а часом — проблем і неспокою,
не міг здать сесії без бою,
що був індіянцем-чєрокою,
до того ж в студентах скакав…
“Оу єс, хі’з бін рі-іл маза фака” —
потвердять pryepody j dotsenty. —
“Бед ст’юдент — ґрейт bagno i kaka —
хі юсд ту доуп medykamenty
j na Kodeksa vidverto klav!”
“Ви чьо?! Ви гонітє, в натурі!
Он корєфан наш — слиш, дебіл?!
А той бидлан в прокуратурі
фуфло подсунув — шоб он сгніл!!!” —
братва чєроку поважала. —
“Нармальний штем — ТАКОЙ чувак!!!”,
й “Пішов ти на!..” його минало,
й могутній в щелепу кулак...
І то найдивовижна штука:
авторитетом наш чєрока
не був, косить під Вєню Пуха
не вмів й зачитувався Споком,
як лох останній із Хорола…
Зате мав писок Аполльонів,
й дівки бентежно зомлівали,
уздрівши ‘го, а від прокльонів
їх бойфрендів рослини в’яли
(себто, в’янули) довкола!
Життя ж моторно вирувало —
Плодились-помирали люди…
Злягались також! Й Куросава
Акіра був — і вже не буде,
сконав-бо режисер жапанський…
А наш суперстудент чєрока —
він також брав по змозі участь…
А що робить?! Цей лайф короткий,
й недовго замахатись вусмерть
по нім спудею-індіянцю.
“ВСІМ ПАЦАНАМ! МИР! ШАРА! ПИВО!” —
такий девіз собі обрав
чєрока-ст’юдент і ревниво
(ревно, знать) в життя сей клич втуляв
з усіх боків його мізерних…
І мав результи, сучий сину,
незлі на парах і кобітах —
фортуна шкірилась у спину,
й Вікторії трясли трембіти
повітря навкруги — щоденно!
Хто зна, брати, яку подлянку
готує доля нам за рогом…
Чєроки знагла колєжанка
завагітніла — “Слава Богу!”
чи “Хай їм чорт!” — якої піти?..
“Імбециле! Пріапе хтивий!
Хто винний тута й що робити?” —
питав чєрока незлостиво
себе. — “Як далі будем жити?
Досмикався, червонопикий!..”
Усе. Тайм-аут. Стоп, машино!
Учба? Хіба?! Ходіть проспіться!
“Ти, як “порядочний мужчіна”,
помри — а мусиш одружиться!” —
сумління… Спробуй проти нього!..
Вівтар, присяга — все як треба,
обручки золоті, і квіти,
і дощ із жита просто неба,
й до рання співи, й оковита,
і п’яна бійка (як без цього?!)…
Гульбанили натхненно, в ріжний
спосіб — навіть били посуд!..
Й промиготіли так два тижні…
А що?! Який буть може осуд?!!
(Яка учба?! По шарабанах!!!)
Проте декан їх, чиє око
пасло всю тему завидюще,
не сприйняв цю лявідальоку
й тепера прагнув невсипущо
розвести молодят на мани
або ж поперти з факультету…
Причому, жодна чолобитна —
хай Папи, хай Аменхотепа
підпис, — навіть “стан: вагітна”
його не зрушили… Чєрока
не був, одначе, тугодумом
(й не був есто-о-о-о-онцем погготі-і-і-і-іфф) —
деканові посада кума
роги зламала вмить, й зумів
той навіть виділить їм блока
на двох окремого в хостелі!
…Та чималий кавалок часу
минув по тому, пролєтєлі
лѢта прєшустро, а зараза,
що світ “студентством” обзиває,
пошесно шириться між піплом.
І ось вже є обранцем долі
Чєрока-2 (з новим субтитром):
Несамовитий Воїн В Полі
Науки — що це означає?
Це значить — знову шара й пиво
і мир усім і щоб негайно,
й нездана сесія, лайливі
доцентів відгуки, й осяйний
писок Фебів, скривджені бойфренди…
Це все брехня колоратурна,
як хто не в’їхав, — зізнаюся.
Даруйте виклад некультурний —
я не естет, я лише вчуся
базар свій фільтрувать від скверни…
Але історія типова
(чи ні? я, може, помиляюсь?)
“СТУДЕНТОМ БУТИ, БРАТТЯ, КЛЬОВО!!!” —
така мораль по ній лишаєсь.
Усе. The End. Hasta la vista!
(кінець без рими… проза, чіста,
мов Крішна з Галі в натюралі!
Усе, браточки, від’їжджаю…)