1) Багатошарова брехня
Кістки і шкіра –
шкіра лускою троїться
четвериться
множиться
лискуча й різнобарвна
злітає пелюстками
розкриває нові відтінки
мерехтіння й блиску
Нема нічого на кістках, крім цеї луски

2) Аплікація
Г.А.
Птахи над містом вкрили небо чорним
Ми мали б говорити із тобою
У “Поргі й Бесс” там хтось співав про літо
Мені так часто думалось, що годі
Колись він плакав у Парижі у дворі
Була весна і сніг стікав з дахів
І кавалерія повітряна летіла
В бруківці мокрій променились хмари

3) My Science of Night
Мокрою крейдою скрошеною,
наче в пустій хаті залишеній,
ген-ген за обрієм,
просинається місяць, поїджений мишами

З хлібних окрушин візерунком,
як радянські жіночі журнали з порадами і малюнками,
лежать нікчемні вулиці,
шарудять пустими пакунками

Подібні до брудного посуду
і типу “треба було” осуду
лунають асфальтом кроки.
Погані думки, як таргани, збігаються.

4) ***
маленьке гніздечко
закріплене в чорних гілляках
в ньому кілька пір’їн
іще не віднесених вітром
і шкаралупа яєчна
розтрощена й сіра
воно таке затишне
звите із гарного хмизу

5) Ранкова зупинка
Молюски в слизькій шкаралупі
Своїми хатами-очима-руками
Розборсують переварене сонце
схоже з почорнілими жовтками

А сни білоногі в пір'їнних вбраннях
розлітаються жáрким серпанком,
і розпарені мізки – просто купа шмаття,
що у виварці булькає чадно.

6) ***
Дверима грюкне тихий морок,
А сон втече через вікно.
Швиденько сходами збіжить
і попрямує на зупинку,
поїде геть, до когось в гості
мій любий спокій.

7) Fin
І
Мене пробачиш за відвертість?
Я трохи розгубилась, ганяючи минулий лютий,
я випробовувала твердість
себе і пам'яті – забутий
мені ти не такий ядучий.
ІІ нашарування
Пробач
я розгубила всі слова
сама пішла
Невдач
уже не страшно –
я тверда
І дні мені не жаль
розмінювать на мідь
випалювать на попіл
То коло, вісім кіл
і мéне тут нема
туман а чи юрма
заживлять нóвий розпил

У оці правому тобі лишився атом,
він твій… і партія закінчилася патом

8) Запам’ятай номер
У місто приповзла нудьга
В квартирці кішка
Чиясь простягнена рука
про подаяніє благає.
Сядь. Послухай.
Ночами крадеш ти білизну з чужих балконів,
просякнуту тілами, рухами, коханням.
Ти думаєш, тебе так не впізнають
оті, що так давно сліди твої знайшли.
Ти не втечеш. Іди з мох очей.
Чи бачив ти колись горіхи сонця під дощем?

9) ***
Промайнула переді мною каламутна візія,
з якої наче й виросла,
яку уже й забула.

Надто вже це смішно
і як зі старої поганої книжки:
простора заля,
підлога, забризкана
солодким липким вином,
і щось нерухоме в кріслі…

Плаский малюнок, вартий забуття, чомусь згадався,
охопивши всі мої думки
і повернувши в крісло - слухать мух.

Лише на мить…