Дарья Семина, СР

1) Лимузины, арбаты, Земфиры

Лимузины, арбаты, земфиры,
SMS, интернеты, стихи,
ЭВМ и прямые эфиры,
Снег и город - в ночной балдахин,

Нераскрытые тайны театров,
Незабытые общие сны,
Рок перрона и улицы бардов
Нашим встречам навечно верны...

2) «Патриаршие пруды»

Над черными прудами детские площадки,
Над черными прудами старые дома,
Над черными прудами играют ветры в прятки,
Грохочет городская, слепая кутерьма.

Проходит твоя юность в неоновых рекламах,
Забыла твоя юность о «чертовых» прудах,
Забыл ты сквер, в котором на нас смотрели мамы,
Как расцветала Юность наша на глазах;

Их патриарший дым остался для туристов,
Он стелется по городу под звон трамвайных шпал,
Крадется по арбатским асфальтовым батистам, –
Не видела, но помню о том, что ты не знал…

Не знал о том, что должен, и в этом главный минус,
Ты ждешь свою удачу, не спишь по мелочам,
Ты хочешь коман ... Читати далі »

Дарья Сёмина, Вікторія Шульга, СР-91

Я хочу бежать… Бегу. Сердце пульсирует в голове. Перед глазами пролетают окна, светящиеся желтым, светофоры — новое лицо старой улицы. Раньше по этим бульварам ездили брички, слышались крики извозчиков и стук лошадиных копыт, мостовая блестела, отполированная многочисленными башмаками. Да и сейчас тротуары блестят. Блестят у меня в глазах…
Заберите свои сюрпризы — меня они не удивляют. Я бегу. Я впереди, время делает шаг, я делаю тысячу — за этот час мы проходим с ним одно расстояние. Но разница между нами в том, что я устаю, а время не способно уставать. В голове стучит все сильнее, лицо не в силах больше сдерживать за каменным равнодушием слезы… Но, я еще бегу. Мне сердито кричат вслед, на меня сердятся прохожие. Вздох. Я резко останавливаюсь. Тело будто стремглав упало в пустоту, а душа еще летит к финишу. Ноги не чувствуют асфальта, они словно горят. Глаза плачут. Я опоздала. Я в замкнутом кругу. Из него не вырваться…
Магия чисел: ... Читати далі »

Марія Камінська, екс-СР-91

Вітер, пісок і море
Ви один одному призначили тут побачення.
Чи варто прикидатися,
Ніби зустрілись ви тут випадково.
Гильвік.

На серветці шкрябаю тобі банальності. Чому банальності спитаєш, та тому, що ти десь дивишся на зелені провулки травневого розпачу своїми брунатно-бурштиновими зіницями. Там оселилися схеми штучних проблем та лінивих кроків сходами твоєї роботи.
Знаєш, часом твоїм обличчям проминає вираз цілковитої гармонії. Помічати це стала лише останнім часом, раніше ніби сіра полуда маскувала той вираз. Ця гармонійна мрійність є максимально вираженою вічністю. Кажуть, що спіймати за хвоста вічність неможливо. Брешуть. Ти вже її впіймав.
Я хочу описати граничність порно з тобою. Хоча, чи то порно – не знаю. Якось закарбувати наші відвертості порухами пера, аби не закатувались літами. Спитаєш навіщо. Та тому, що то є вкрай зачарований апогей звабливості, про який і зараз пригадувати моторошно. Спробую описати найя ... Читати далі »

Марія Камінська, екс-СР-91

Епізод 6

Навпомацки

Чесно кажучи, втомилася розплутувати той плутаний клубок внутрішніх струмкотінь, за якими ховаються тіні ченців у ковпаках-капюшонах. Чи просто наїлася тобою, спекою, любощами на підлозі?
Спочатку то був келих, який придбала у сивого дивака-атиквара. Його скляні стінки, притрушені пилом, а на дні осад недопитого вина, такий, ніби вчорашній, від друзяків-небораків залишився. Схваливши мій вибір, антиквар загорнув ту покупку у шурхіт старої газети, а дзвінок на дверях здригнувся, випустивши на вулицю моє тіло. Перехожі штовхалися, поглинуті собою. Вони не знали, що та крапля на дні келиха (забута нечупарою-господарем), вилившись на газетні шати, усмоктувалася ними, а дно келиха одразу ж заповнювалося новою винною плівкою. І так до нескінченності.
Можна пити, торкатися чорності темряви, сьорбати і бідувати про останній патрон, смоктати, слухаючи музику, хлебтати, забувши кактус на полиці, попивати, сидячи біля телефону, ... Читати далі »

Александра Шелудченко, екс-СР-91

Хочется:

Укусить - талантливо, нежно
Поцарапать чуть-чуть тебя -
Мастерски, эффектно, неспешно,
Горячо, задушевно, любя...

Покусать за ухо немножко,
как никто не кусал тебя :),
Как домашняя нежная кошка –
То мурлыкая, то шипя.

Незвичайно, шалено, щиро,
Лупцювати тебе, товкти,
Кольористо, палко, щосили
Катувати тебе і сікти.

Невгамовно тебе спокушати
Гризти, дряпати і скребти
Чудернацько бешкетувати
Без всілякої там мети.

Проникать в твои сны и мысли
Непристойно тебя целовать
Чтоб не спрашивал ты о смысле –
Мне его самой не понять.

Терцина невеселого жовтневого вечора

Серед осінніх зірок
І романтичних снів
Сила-силенна думок,
Сповнених щирих слів,
Тривожно-солодкий біль
Незустрічей наших днів
І неприхованих мрій
Неоднаковий слід.
Погляд гарячий твій -
Здавалось, що тане лід!
Але насправді - зима
... Читати далі »

Нора Дзиґа (Марія Камінська), екс-СР-91

Вона вийшла з лісу, де блукала зі своїм біло-молочним котом. Він дуже боявся лязгіту машин, які проносилися дорогою, нагороджуючи перехожих неприємними бризками асфальтового шляху. В різнокольорових очах кота машини не були машинами, а перетворювалися на залізожахливих монстрів із хижим блиском у фарочах. В його маленькій черепній коробці шум авто трансформувався на потворного спрута, що простягав свої щупальця до вух й боляче там борсався. Його зініці збільшувалися, він судомно намагався вирватися з міцних обіймів господині і бігти, бігти до самого видноколу. Імітуючи біг, він, моторошно скавулів й осатаніло дряпався, залишаючи зовсім не естетичні подряпини на тілі дівчини. Вони одразу ж починали кровоточити, і якщо довго на них придивлятись, то можна було помітити складну піктограму, яка трохи нагадувала обриси спрута. (Але наврядчи ці двоє розуміли усю символічність позасвідомого формального проектування страхів у подряпинах).
Їй поба ... Читати далі »

Хромова Анна, екс-СР-91

1) Багатошарова брехня
Кістки і шкіра –
шкіра лускою троїться
четвериться
множиться
лискуча й різнобарвна
злітає пелюстками
розкриває нові відтінки
мерехтіння й блиску
Нема нічого на кістках, крім цеї луски

2) Аплікація
Г.А.
Птахи над містом вкрили небо чорним
Ми мали б говорити із тобою
У “Поргі й Бесс” там хтось співав про літо
Мені так часто думалось, що годі
Колись він плакав у Парижі у дворі
Була весна і сніг стікав з дахів
І кавалерія повітряна летіла
В бруківці мокрій променились хмари

3) My Science of Night
Мокрою крейдою скрошеною,
наче в пустій хаті залишеній,
ген-ген за обрієм,
просинається місяць, поїджений мишами

З хлібних окрушин візерунком,
як радянські жіночі журнали з порадами і малюнками,
лежать нікчемні вулиці,
шарудять пустими пакунками

Подібні до брудного посуду
і типу “треба було” осуду
л ... Читати далі »

Хромова Анна, екс-СР-91

1) Б.Ш.
Є такі види болю, що заважають рухатись, розтрушують усіляке шмаття, м'ясистість, трупну пружність віджилості, змушують гризти нігті до самих пучок. Такий біль народжується з невитрачених сил або ж непогамованих бажань, або ж від вертепових паперово-глейних діб, або ж від змушеності перебирати на себе усілякі там викиди і викидні, і безліч дрібних торбинок, напханих безліччю дрібних записочок. Так, наче місяць бреше мені, залишивши на небі голем, безживну свою подобу, а сам кровопійно ласує моєю плоттю (я лежала на спині, а внизу живота, всередині і зовні себе мала важезно-болісний камінь, до його була прив'язана рвучка повітряна кулька, і той камінь в моєму животі не пускав мене в небо, пористе і тхливе). Осінь безсоромно конвульсує, її стареча невтоленна хіть отруює все довкола, одбивається в старанно хованих очах. Вона ридає, кричить, виє, втрачаючи усілякі риси розумної подоби. Вона ладна повикручувати всі дерева, повидушувати, роздряпати мі ... Читати далі »