Пятница, 15-11-2019, 18:03
 
Начало Регистрация Вход
Вы вошли как "Гость"
Меню сайта
Разделы новостей
Літературна акція [19]
Про StelmaShow [7]
Наші мандри [3]
Наш опрос
Оцініть мій сайт

Результаты · Архив опросов

Всего ответов: 76
Новости сайта
» 2006 » Август » 30 » Серветкові банальності. Частина 1.
Серветкові банальності. Частина 1.
Марія Камінська, екс-СР-91

Вітер, пісок і море
Ви один одному призначили тут побачення.
Чи варто прикидатися,
Ніби зустрілись ви тут випадково.
Гильвік.

На серветці шкрябаю тобі банальності. Чому банальності спитаєш, та тому, що ти десь дивишся на зелені провулки травневого розпачу своїми брунатно-бурштиновими зіницями. Там оселилися схеми штучних проблем та лінивих кроків сходами твоєї роботи.
Знаєш, часом твоїм обличчям проминає вираз цілковитої гармонії. Помічати це стала лише останнім часом, раніше ніби сіра полуда маскувала той вираз. Ця гармонійна мрійність є максимально вираженою вічністю. Кажуть, що спіймати за хвоста вічність неможливо. Брешуть. Ти вже її впіймав.
Я хочу описати граничність порно з тобою. Хоча, чи то порно – не знаю. Якось закарбувати наші відвертості порухами пера, аби не закатувались літами. Спитаєш навіщо. Та тому, що то є вкрай зачарований апогей звабливості, про який і зараз пригадувати моторошно. Спробую описати найяскравіші сполохи твого еротизму. Зрозуміло, я не Боккаччо і не Джойс, і тим більш не Покальчук у спідниці. Але спробую.

Епізод 1

Твоя потилиця. Коли вдивляюсь у неї, то відчуваю пучками пальців твою чорноту волосся, скуту американським прапором. А згодом величезний шкарубкий камінь у вириві космосу води і я справа від тебе. Моя щока торкається твого вуха. Воно м’яке й приречене на пестощі до червоностей, подразнень, цілковитої втоми. Облизую його. Від раптовості сіпаєшся та вдихаєш на повні груди. Твоє питання: “Ти чого?” – недоречне та риторичне. Але відповідаю засмучено: “Страшно”. В унісон усміхаємося окрикам гагар (ти так називав морських птахів-привидів, що бешкетно розмовляли емоційним шифрувальним арго). Наші тіні поступово занурюються у глазурь поверхонь хвиль.
Я у наметі торкаюсь долонями прохолодної стелі у чеканні на тебе. Стеля застигла у повітрі, передчуваючи випаровування. Холод невизначеності, сорому, наших душевних незграбностей пригнічує й стискає своїми клещатами. Коли твоя фігура постає у розрізі намету, створюється вакуум зніяковілості: а хто ж перший розпочне гру? Контури твоїх губ знайомі й манливі. Скільки разів я намацувала їх на твоїх фотках, та під твоєю бородою, пестила на відстані поглядом. І от відчуваю їх м’якість, піддатливість. Вони не вимогливі, язик не спраглий. Витягуєшся на підлозі і я скручуюсь дугою біля твого пупка. Він схожий на воронку всесвіту, навколо якого обертаються стіни й кути. Швидкість їх настільки велика, що обрис мене стирається у їх навіженості (подібно до слідів пензлика, якого м’яко і невблаганно винищує гумка). Проникаю пальцями під твою футболку й питаю: “Тобі так подобається?” - “Угу..!”. Тоді язиком торкаюсь засмаглих вигинів твоєї талії. Він розпочинає свою пригодницьку мандрівку, маневруючи між пучками волосся грудей. Покусуючи бруньки брунатностей сосків, я ліктями намагалась звабити тебе.
Вперше я відчула безмежжя твоєї шкіри літом минулого року. Ми були десь, на чийсь дачі, п’яні, на Івана Купала. Ти був просто тілом, яке я хотіла, але не зволіла, бо тоді (невідомо чи навмисно) дух твій, як нікчема-дезертир, втік, переслідуючи чи зеленого змія, чи стегна моєї подруги, чи штучні примари самоцькування.
А коли масло від сонця у Зеленій Бухті скрапувало на твою спину, то десь у кутку лабіринту думок юрчилась туга за неможливістю влади над нею. Тоді гадалось, що ніколи не зможу кусати та робити їй боляче. Тому той абсолют влади над нею був невимовно солодким. І тобі це теж, певно, подобалось. Хоча остаточно в цьому впевнилась десь на третьому гріху. Зрозуміла, що в тій же мірі, як і я, ти їсиш мене.
Ненароком чую від тебе, що мені, мабуть, спекотно у светрі. Так натякаєш на необхідність мого звільнення від нього. Чудово відчуваючи ту необхідність, хочу, аби від вовняних лабетів мене звільнили твої руки. Щоб моя спрагла плоть торкалася гарячості твоєї шкіри всіма доступними клітинами поверхні.
Твій спис і марність кружляння святими колами біля нього. Дихання твоє важке і звуки, які ти видаєш, дивні. Може, то відчай? Хоча сам по собі він пустота, а жахливе лише його відчуття. Митями мені здається, що спису боляче, особливо, коли тягну шкіру донизу. Тоді стрімко намагаюсь поглинути рожеву голівку ротовою порожниною слюновиділень. Ти якось дивно ворушиш ногами, згинаючи їх у колінах. Відтіни намету надають тобі евкаліптового вигляду якогось позаземного походження. Твоє бурмотіння залишається для мене нерозгаданим. Воно не досягає моєї свідомості, а губиться на периферії слуху. Видихи твої схожі на агонії закатованої суходолом риби. Далі – конвульсивний прижмур, і липке біливо розливається чудними контурами млості. За твоїми словами, його ти заощаджував довго. Десь біля декількох місяців тяглася спрагла дурнота споглядання поступових рухів з екрана монітору, яка цукатною білиною вибухнула на засмаглому животі тут, на березі, серед каміння. Шершавість мого язика захлинається в апогеї чудності влади над тобою. Ти такий беззахисний за такої миті.
Знаєш, у деяких чоловіків білясписне волосся масне й вперте. В тебе воно м’яке та неправдоподібно цнотливе. Облизую ту білину і мені здається, що ми злодії - викрали хвилини з раю.
Згодом рикаючи, ти погрожуєш, що хочеш до мене “в середину”. Тягну час. Ми схожі на акробатів, що в акваріумі ходять нитками. Твоїй вимогливій впертості я не в силах опиратися. “Якщо тебе не лякає вигляд крові, то шукай презерватива” - лунає незнайомий мені мій голос. З чим порівняти хвилини занурення, тотального jamingwithyou, момент віковічного єднання контрарно-діаметральних, категорично полярних полюсів, двох початків скінченностей? Не знаю.
І майже у час істини (коли моя розпачлива горлянка втратила самоконтроль, а руки, не знаходячи точки опору, синхронно цапали то тебе, то підлогу) якийсь покидьок, шурхаючи камінням десь поблизу, спитав: “У вас єсть тапор?”
Так мочаться на ікони.
Бачив би ти себе в цу мить: жахливе збентеження, переляк останньої стадії, навпіл відкритий рот, як у дитини, яку застукали на дрібних ганебностях. Дуже потішно, повір.
Але, то лише додало адреналіну, і рухи стали впертішими, осатанілішими, розгніванішими.
Закривавлені презервативи на піску, то знак шалено приємного дурисвітства.
Я обожнюю тебе. Да святиться ім’я твоє. Да буде воля твоя. Да прийде царство твоє, Караул-Оба. Як не небі, так і на землі. Амінь.

*************

Не знаю чи потрібна тобі правда. Хоча знаю – не потрібна.
Караул-Оба. 341 м над рівнем моря. Мис Чекан-Кая.
...Вперше я побачив тебе у травні 2002 року на Десні. Тоді на тебе можна було дивитися дуже довго, нескінченно довго. Можливо тому, що ти була в хустинці (відчуваю якийсь потяг до дівчат у хустинкахJ), можливо просто навколо тебе була гармонія і спокій...
То був тиждень Життя. Життя про яке я мріяв і мрію. Дивно, що поруч була ти. Дивно, але кістки шамана випали саме так. Ти маленька, ніжна, скажена, тверда, пухка, м’яка, гаряча, слабка, нескінченна. Хочеться бігти від тебе, летіти до тебе, пестити, тікати, обнімати, пестити, пестити, мріяти, знов тікати і знов летіти до тебе, забувши про все.
Інколи відчуваю себе стороннім. Ти кажеш щось про самоцькування, чи про ще якісь тупі штуки, що живуть в моїй голові.
Про порно...
Мене просто порвало на шмаття. А потім зібрало до купи і закинуло на гору. Дійсно боляче, тому і підгинав ноги. Ти оскаженіло накинулася на моє тіло, кричала, що тобі боляче і я зупинявся... мабуть. Безсилий на підлозі намету, а ти намагаєшся відірвати шмат моєї шкіри, знову боляче. Відвертаюсь. Ти засинаєш, я йду. Не можу спати. Нарешті, почуття, відчуття, емоції. З рота йде пара. Обнімаєш мене, засинаю.

Епізод 2
Лавандові коридори

Шаленість вщухла, пристрасть вичерпалась. Зосталось озеро ніжності. Якось непевно беру тебе за руку поблизу раптової зупинки тролейбуса, який позбавив нас того, хто був із тобою. Його обмеженість сприйняття жінок розпинає мою особистість. Смоляним круком кружляє над ватрою, де спалив би моє тіло.
Такі, як він, звичайно, добрі, порядні люди, але їх уявлення про шлюб тхнуть сморідом брудних ніг та нудотою самотності напару. У своєму ліжку поряд із жінкою він кладе скуйовджений клубок своїх недоречностей, а себе бачить комахою, яка потрапила до павутиння, розтягненого між ніг своєї подруги. Йому невдосталь сили для звільнення від ниток, що боляче врізаються у його шкіру, перетворюючи його на кокон. Непомітно косніючи, він тухне, від чого його союзи ззовні солодкуваті, а зсередини гнилиці, з гливими плямами. Ті плями ерозійні, вони роз'їдають його, створюючи жагу інших спідниць. За це він брудно лається суками на жінок, не в змозі навіть нормально вмотивувати свої хворобливі випади, маскуючи їх алкоголем.
Сукою завжди виглядає жінка, яка просто хоче бути щасливою, вміє виривати з буденності шматки чар, віднаходити у шерегах байстрюччя скінченність миті, залазити у щілини буття, конденсувати щирості у безвір'ї. Вона кладе димливу купу на їх міщанські грати моралі.
Троє, ми нервово крокуємо до таксофону, ковтаючи, ніби востаннє, шеплячий Pepsi. Потикавши кнопками автомату, з'ясовуєш чи буде вільний батьків диван – місце нашого побачення. І вкотре відчуваю гострість проблеми простору в місті. Воно задимлене, заюрмлене, заставлене непотребом торгівельних майданчиків, довго-швидко-будівель, а головне – мільярдами думок його мешканців. Провулки міста засмічені вагою духу соціуму.
Переплигаючі через неважливі деталі перебігу нашої вечері
(під шепіт радіо, де якісь вкрай самодостатні феміністки вдоволено патякали та ласували проблемами чоловіків у 40-річному віці. Ніби сидячи у шкурі тих чоловіків, стверджували, що ті почувають себе беззахисними та невпевними, при тому безсоромно хизуючсь 25-річними хлопцями, захоплено оспівуючи сексуальний бум цього віку)
бачу твої руки, які влаштовують запилену лампу серед навали книжок, кавалок технічних геніальностей. Обмацую твій силует, чуюся вкрай незнайомо. Як такий пройдисвіт як ти, просто перекреслив себе і подзвонив, аби повідомити мене, що, ніби той школярик, після декількох годин побачення дивно скучив за мною, сумуючи у вдивлянні КВНів та своїх домашніх. Як, скажи?
Очима ковзаю полицями. Знаю, десь біля полиці стоїть сокира (Не розумію: навіщо сокира в кімнаті? - Та просто ще не встиг повернути її господарю.)
- Ну що там?
- Ніцше. Фрідріх. – відповідаю.
Діставши синього Камю, кажеш, що той ближче тобі.
Завтра буде важко вчасно потрапити на семінар присвяченій його творчості (це випадковість?), з причин довгого прокидання з тобою. Сторінка з Калігулою зостається непрочитаною. Адже наввипередки, але досить повільно звільняємо один одного від одягу. Коли хтось стає перед вами навколішки, чи то з важливими словами, чи то зняти шкарпетку, це вже більше за поступово-зворотні рухи.
Ми спромоглися непомітно обмінялися вагомими пірамідами асоціацій один одного. І цього достатньо, розумієш?

Епізод 3
Муронудота

Мене нудить. Мені зле. Паморочиться від хмар, Пушкіна, жіночих парфумів, краваток, автобусів, чоловічих сідниць, банків, діда у кросівках з блакитними вставками, який читає книгу з прищіпкою на палітурці.
Морозить від спеки. Зараз 14.35. Я вже забула твій вранішній запах. Мабуть, я знайшла триклятий сенс буття – відшукати твій запах у собі, аби мої потові залози примудрилися та віднайшли спосіб виробляти запах. Твій. Тебе. Всього. Єдиного. Поки що мого. Чи я тобі потрібна? Чи ти знаєш який у мене запах?

Епізод 4
Розщеплення видноколу

Чи знаєте ви, як виглядають коров'чі душі? Якої вони форми, кольору, що там за зміст та особливості існування, специфіка, характер?
Як їм самотньо десь навесні у полі, коли флора буяє, а фауна втрачає глузд від гормонів? А ті байдужі до колючості погляди, що цілими потягами совгають по ним із доріг залізничних. Як їм холодно у пастках дощу. Як їм образливо у ковдрах снігу, і як вони тануть в облогах літа. Як вони німоблагають про увагу хоч когось, крім птахів, які нагороджують їх випадковою сечею.
Тих душів багато розсипано по численних тихих хуторках поблизу ферм. Вони є обов'язковим атрибутом більш-менш великих селищ, як цвинтар, високе жито й церква. Несучи таємну знаковість, вони, як правило, зелені, аби маскуватися у смутку поля. Форма – стовбурична, завдовжки в три метри. На стінках понатикано багацько сходинок, аби збиратися на вершину, яка розширена у символічну голівку. Одні кажуть, що призначені ті споруди для збереження води... Коли вам втовкмачують таке в голову - не вірте, так розмірковують люди, фантазію яких кастрував час. Ці споруди - водосховища для мас, а для нас – то душі для корів. Адже коровам, як і всім тварям земним, теж необхідно пеститися розбризкуванням струмків свіжої води. І душевний стан тварин знаходиться у прямо пропорційній залежності від кількості таких купань. Вода, омиваючи тіла скотини, омолоджує їх душі, чорні в білих плямах (чи якого вони там окрасу). А то що вони взагалі бачать – брудне стійло, чують – лайки доярок, їдять – радіаційну траву, злягаються – дозовано, і те по ГОСТам. Життя з усвідомленням себе у ролі ковбасного м'яса та фінішем у шкуродерні не дуже романтичне. Їх психічний стан потребує плекання та ілюзійності, адже впливає він на якість молока, яке п'ємо ми. Смак, жирність, тривалість зберігання напою спричиняється як здоров'ям взагалі, так і психікою корів зокрема. Турбота душами корів – запорука здоров'я нації.
Найулюбленіше заняття душів та душ – вдихати дим від осінніх постврожайних ватр. Спалене бадилля містить вабливі смоли, що викликають серйозну залежність та яскраві довготривалі галюцинації. Споруди, надихавшись смол, упадають у транс, який призводить до левітації. Так вони дрейфують полями. Відсутність коріння дається взнаки. Восени бува, палять ватри одразу в декількох селищах, і, якщо дими огортають споруду синхронно в зіркоподібних напрямах, схожих на жовтневі зірки, що буває раз на десять років, то душ може вільно пересуватися, мігруючи від хутора до хутора. Але намандрувавшись, душі обов'язково повертаються, скучивши за рідними зорепадами. Коли траплялися такі штуки, то за радянських часів називали те диверсією, старанно приховуючи той факт. А згодом, коли душ вертався, все село вирішувало вважати такі казуси магнітною бурею та колективним запамороченням. Тільки старі бабусі відчайдушно нашіптували молитви та триразово спльовували через плече, аби не чіплявся лукавий.
Кількість диму спричиняє відстань, на яку можуть спромогтися душі. Якщо диму вдосталь, а душ досвідчений і не зовсім поїдений іржавою, то пересувається він на значні відстані, вдало обходячи лінії електропередач та лісисті місцевості. Якщо душ молодий, тільки-но пофарбований на зелено, то повзе спроквола, як слимак, боягузливо скиглячи. Як правило, слабкодухість повертає їх назад ще вдосвіта.
Окрім левітації душі бачать волаюче реальні химери.
І одне їм не подобається у видіннях, те, що бачать вони резонансні, але в більшості, бридотні фікції. Так, вони можуть побачити себе у вигляді хвойди в клітчатих панчохах та з мундштуком у зубах, що сидить на прем'єрі Айсидори Дункан. Або, як розказували старі душі, був серед них той, що побачив себе в Аустерліці, а згодом у петлі. Бували такі, що упившись кальвадосом, ґвалтували німкень. Один брехав, що став Монікою в той момент, коли ховав знаменне плаття у шафу; чи знає де покоїться ліва рука Гонгадзе; чи сидів на плечі в Іуди, коли той отримав тридцять срібників; чи чув анафему, яку Папа наклав на Наполеона; чи разом з Менделєєвим спостерігав сон з останніми елементами; чи спав з Софі Марсо; чи був знайомий з Розумовським, коли той ходив у фаворитах імператриці; чи цілувався з Дітріх, обмацюючи язиком її ясна без двох видалених зубів, для впізнавальної впалості щоків; чи, чи, чи... Пустобрехи вони всі.
Зодягнувшись у сни, вони і зараз дрейфують на кавалках людської історії. Вдивіться в них, може ви побачете себе у відображеннях їх тіней.

Епізод 5
wE aLl Sleep AlonE

В тих коридорах
Захаращених нитками
Холод повзе,
Клубочиться нитками.
І вікна –
В них червоне світло,
Я відчуваю всю клозетність суїцида.

Волос у розрізі вікна. Ще не довгий, але світлий та трохи кривулястий. Його духмяність - вона ніяка. Вітражі поверхонь травня втомилися майоріти у мені. Мої порожнини, заповнені тіснявою, переплетеною з порожнечею. Вона покликана адсорбовувати спокій.

Пух у повітрі,
направлені по діагоналях вікна струмені вишневих пелюсток,
відблиски на окулярах,
повзучі перетини тіней на корі верб,
шепіт вечорів Joe Passa,
шумовиння авто - що то?

то блюз самотнього шляху?
Чи плями, що оманюють зір?

Чи мімікрія плину часу, забуття, могильність плит, як результат марноти?...

Наїжачена пастками земля заманила мене. Здолала. Дрібними, незначними деталями стає час продовження нашого діалогу у листуванні та лімітованих доторках, які так прискіпливо рахуються ними. Ті деталі перетворюються у жовтизну піщин на циферблатах весни, одягнену у розірвану строкатість черемшиного аромату.

Якщо час стає, то він може й зупинятися (?!?) Але час та простір розділені один від одного і плинуть окремо, самі по собі, назнаючи один одного. Вони просто один одного терплять, як неприємну необхідність. Як сказав Жан Руссело, вони як пара глухих старих, що їдять з одної миски. Вчора вже минуло. Завтра ще нема. Немає нічого за межами плинучої миті. А за межами моїх зіниць є твої руки. Вони живуть окремо.

Необхідно бути уважними, аби п’ятерні не втекли від вас, як у того безталанного піаніста. Пам’ятаєте? А то ви, також набурмосившись, навіки приречені будете плутати між краплями дощу мокрими, темними хідниками байдужості. Вам залишиться тільки одне: наспівувати рядки “I am a spy at this secret year”.

Ти прокинувся сам. Доторки губ, шелест слів, аромат туги, торкання тиші, гра на її волторні, блюзнірство буднів.
Ми дихали однією тишею і не бачили дня.
А можливо, то все моє марення у щілинах суцільних порночетвергів? Або колажі? Чи гидкі жарти-забавки біснуватої весни, яка звикла майстерно жонглювати закоханостями?

Категория: Літературна акція | Просмотров: 951 | Добавил: stelmashow | Дата:
Всего комментариев: 3
3 таня  
заплутане плетево, мара мережива слів

2 Malysh  
А мне вот многое понятно и близко.

1 Ayayib  
Не скажу, що дуже близька мені тема smile Але стиль надзвичайно сподобався...

Имя *:
Email *:
Код *:
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz
Календарь новостей
«  Август 2006  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Форма входа
Поиск по новостям
Друзья сайта
Статистика